Цікаві факти про давньоруську літературу

Давньоруська література — цікаві факти

Література Стародавньої Русі була родоначальницею всієї подальшої російської, білоруської та української літератури. Вона несла в світ духовність, вчила християнської етики і виховувала моральність. Давньоруська література – цікаві факти.

Книги

Історія виникнення

До давньоруської літератури відносяться твори, написані в період з XI по XVII століття. Батьківщиною її вважається місто Київ, а виникнення пов’язане з Хрещенням Русі. Писемність була відома на українській та російській землі і раніше, але тільки після прийняття християнства вона отримала широке застосування. З прийняттям нової віри Русь також була підключена до нової для себе книжкової культури. Князь Володимир будував школи, де навчалися грамоті всі, навіть діти з простих сімей.

Розвиток грамотності та писемності на Русі стало основою для виникнення літературної творчості. Автори дотримувалися візантійської та болгарської літературних традицій, беручи приклад з перекладних джерел. Але вони не копіювали попередників, а творчо переробляли на свій лад або створювали щось нове. Перекладна література стала базою для формування власних традицій. У 1564 році вийшла перша російська друкована книга — «Апостол».

Джерелом створення багатьох літературних творів була усна народна творчість. У повній відповідності з народними традиціями були написані «Повісті временних літ» і «Слово о полку Ігоревім».

Освіта

Зміст і спрямованість

Спочатку література мала чітко виражену патріотичну спрямованість. У творах затверджувалися високі моральні ідеали, сили добра завжди перемагали зло, а люди об’єднувалися для служіння руській (українській) землі. Сюжети в основному будувалися навколо військових походів, міжусобиць князів, заснування міст і навал кочовиків. Книги носили повчальний і пізнавальний характер.

Велика увага також приділялася розвитку духовності, втіленню в життя християнських істин та ідей. Звідси і головна тема – відповідь на питання про сенс людського життя, який пов’язувався із християнством. У творах авторів середніх віків були відображені всі етапи формування держави і розвиток суспільних і соціальних відносин. Письменники максимально наближалися до реальності, в основі сюжетів лежали історичні факти.

Це була література формується великоруської народності. Про її обсяг судити дуже складно, так як багато творів загинуло під час набігів кочівників і незліченних пожеж.

У давньоруській літературі існували як духовні, так і мирські твори. Але переписуванням і зберіганням книг в той час займалися в основному ченці. Вони не були зацікавлені в примноженні книг мирського змісту, і називали їх «суєтними». Духовні книги, навпаки, всіляко підтримувалися і заохочувалися, так як містили в собі вічні релігійні цінності. Тому більшість дійшли до нас книг має церковний характер.

Сторінка

 

Жанри і переваги

Система жанрів давньоруської літератури була особливою. В ній були відсутні любовна лірика і рицарські романи. Виділялися наступні жанри:

  • літопис – докладний запис історичних подій;
  • слово – твір з повчальним характером;
  • повчання — як керівництво, що вибудовує модель поведінки людини;
  • житіє – біографії «святих» і видатних церковних служителів;
  • повість-сюжет відтворював природний перебіг життя;
  • патерики – збірники з висловами святих і отців церкви, а також з їх життєписами;
  • четьї-мінеї – звід всіх церковних, духовно-повчальних творів.

Твори писалися на основі історичних фактів. А якщо і був якийсь вигадка, то він теж приписувався історії. Вигадка так органічно впліталася в тканину розповіді, що не тільки читачі, а й сам автор свято вірив в історичну достовірність написаного.

Однією з перших на російську мову була перекладена Біблія – священна книга всіх християн. По ній осягали ази віри, вчили дітей грамоті і моральності. Дуже популярні були також описи життя святих, таких, як книга Єпіфанія Премудрого − «Житіє Сергія Радонезького».

Була також перекладна література, оригінальна (мовою автора) і світська (не церковна). Великою популярністю у читачів користувався пригодницький роман про життя Олександра Македонського – «Олександрія».

Протягом XII-XVII століть улюбленою книгою багатьох поколінь був перекладний збірник «Бджола», який був складений візантійським ченцем Антонієм. У зміст збірки входили понад 70 розділів, а також 2,5 тисяч цитат з робіт античних філософів і письменників на найрізноманітніші теми. Вони шукали відповідь на найголовніше питання, як жити в цьому непростому світі?

Видання

Характерні особливості

Навіть після винаходу друкарського верстата російська література ще довго залишалася рукописною. Видання книг було дуже трудомісткою і витратною справою, тому навіть найзначніші твори листувалися від руки. Причому твори виходили в світ не окремо, а у вигляді збірок. Кожен такий збірник переслідував свої певні цілі і оцінювався з точки зору його корисності.

До особливостей давньоруської літератури можна також віднести її анонімність. Відомостей про письменників Давньої Русі збереглося дуже мало, так як автори не підписували свої твори. Це було пов’язано з релігійно-християнськими поняттями про значущість людської особистості. Іноді автори ховалися за авторитетними іменами отців церкви таких, як Василь Великий, Іван Златоуст.

У Середні віки не існувало поняття «авторське право». Ченці, які переписували чужу працю, часто виступали в ролі редактора і співавтора. Вони змінювали твір у відповідності зі своїми смаками або відповідно до потреб того часу. Оригінальність тексту губилася навіть при простому переписуванні, так як ченці допускали помилки, пропускали букви, слова, вибудовували пропозиції відповідно до особливостей місцевої говірки. В науці навіть існує такий термін – «ізвод». Є рукописи псковсько-новгородського ізводу, московського, болгарського і т. д.

Давньоруська література мала повчальний і пізнавальний характер. На Русі книга сприймалася як головне джерело знань про навколишній світ і про природу людини. Книга направляла і виховувала в людях такі якості як душевна теплота, щедрість, милосердя і скромність, так, наприклад, написано «Повчання Володимира Мономаха».