Цікаві факти про моду

Мода — цікаві факти

Одяг повинен бути функціональним, його завдання – захищати людину від несприятливих погодних умов. Але одяг не всюди однаковий, він у різних народів різний, загальні відмінності одного одягу від іншого називають модою. У минулому одяг шили із шкіри тварин, робили з волокон кропиви. Сьогодні найбільш поширені матеріали, які використовуються для виробництва одягу – бавовна, льон, шерсть, поліестр, віскоза. Представляємо цікаві факти про моду.

Одяг

 

Середньовіччя

У середньовічній Європі була мода на довгий носок у чоботах. Багаті могли собі дозволити багато не ходити пішки, тому їх носки на взутті могли сягати довжини одного метра. З тих часі прийшло прислів’я “жити на широку ногу»,

У стародавні часи одяг защіпали за допомогою фібул (вони виглядали приблизно як великі англійські булавки). Гудзики з’явилися у середні віки. Багаті нашивали на одяг ґудзики як прикраси, наприклад, у французького короля Франциска I на камзолі було 13 тисяч ґудзиків, багато з  них були виготовлені із дорогоцінних металів і прикрашені дорогоцінними каменями.

Фібула
Стародавня застібка — фібула

У середньовіччі жінки носили конічні капелюхи, вони сягали одного метра у висоту. Часто хлопці використовували ці високі капелюхи як мішені і намагалися збити ці головні убори з голови. Багаті дами носили плаття з такими довгими шлейфами, що їх довжину довелося обмежувати.

Широкополі капелюхи носили, щоби уникнути помиїв, які виливали з вікон в середньовічних містах.

Балдахіни над ліжками робили для того, щоби захиститися від клопів, які могли впасти зі стелі.

Рицарі-тамплієри носили короткі стрижки і короткі бороди. У той час деякі багаті рицарі робили собі такі складні зачіски, що вони могли під час бою закривати огляд. Крім того, ворог міг схопили за волосся під час бою. Рицарям-тамплієрам заборонялося відступати, якщо противник мав триразову перевагу. Оскільки ці воїни звикли битися у нерівному бою, вони завжди були в меншості, то будь-яка деталь спорядження, одягу, зовнішнього вигляду, у тому числі зачіска, мала значення.

Епоха відродження

В епоху Відродження у жінок була мода на високі зачіски. Перуки виготовлялися з натурального волосся, форма підтримувалася з допомогою дерев’яної конструкції. Зверху була певна фігурка, наприклад модель корабля. Важила така конструкція біля 10 кілограмів. Такі перуки були вогненебезпечними, оскільки волосся може загорітися від найменшого джерела відкритого вогню, а будь-який вид освітлення в ті далекі часи і був відкритим вогнем (масляні світильники, свічки).

Перший журнал, в якому публікували інформацію про моду, почали видавати у 1586 році у Німеччині.

Лосіни спершу носили не жінки, а чоловіки. Це були штани російських кавалеристів, які робили зі шкіри лося.

Українські козаки носили широкі шаровари. Це був одяг, який носили турки. У козаків було багато трофейного турецького одягу, який вони захоплювали у походах на чорноморські міста Османської імперії. Деякі елементи східної моди на Запорізьку Січ могли приносити татари, якІ приймали хрещення і ставали запорізькими козаками.

Шотландські воїни носили довгі шерстяні клітчаті тканини (узор у клітинку називається тартан), ці тканини оберталися довкола тіла і були не тільки одягом, але і матрасом, покривалом. Оскільки цей плед (саме так називалося покривало у горців, слово «плед» має шотландське походження) мав довжину до 10 метрів, з нього могли в похідних умовах зробити справжню палатку. У 1746 році, після того, як англійці придушили шотландське повстання якобітів, носіння пледу заборонили, але залишили право його носити шотландців, які не приймали участь у повстанні якобітів. Зараз шотландці носять спрощений варіант пледу – кілт, який вважається частиною шотландського національного одягу, також він є частиною парадного одягу шотландських полків британської армії (востаннє шотландці воювали у кілтах у 1940 році).

Взуття

Найпростіше взуття – каучукові тапочки, вони виготовлювалися із каучукового соку, який заливався в ямку, куди потрібно було поставити ногу. Це взуття було дуже зручним, оскільки повторювало форму стопи.

У печері Форт-Рок (штат Орегон, США) найдене найдавніше взуття, воно було виготовлене 10 тисяч років тому. Сандалі, які були виготовлені з кори полину, дійшли до нашого часу у хорошому стані завдяки тому, що були присипані шаром вулканічного попелу.

Валянки під назвою «піми» носили кочівники Європи і Азії ще півтори тисячі років тому. На Русь валянки прийшли разом з татарами. Татари носили валянки у вигляді цупких войлочних шкарпеток, поверх яких надівалися чоботи. Русичі їх стали носити без чобіт, як окреме взуття. Те, що ці войлочні чоботи не є вологостійними, не має значення під час сильного морозу. Під час відлиги на валянки надівали калоші. Найменші валянки виготовили в 2012 році Анатолій Коненко і Валерій Соков, кожен виготовив методом мокрого валяння валянки, розмір ступні яки був трохи меншим за один міліметр.

Кросівки створила фірма Keds у 1917 році. Тому деяке спортивне взуття ще називають кедами.

У Радянському Союзы шльопанці називали сланцями через те, що на підошві був напис «Сланці» — це назва міста у Ленінградській області, в якому вироблялося це взуття.

У 1989 році фірма Nike зняла рекламу кросівок, де представник африканського народу самбуру (Кенія) танцюють у кросівках, наприкінці молода людина на своїй мові каже фразу і на екрані з’являється рекламний салоган. Один антрополог знав мову самбуру, і виявилось, що кенієць сказав «Я не хочу ці, дайте мені великі черевики». Знімальна група не стала перекладати рекламний слоган, думаючи, що ніхто не зрозуміє фразу, яка була сказана на рідкісній африканській мові.

У Європі та США із старих кросівок роблять покриття для спортивних майданчиків – бігових доріжок, тенісних кортів, баскетбольних площадок.