Цікаві факти про в'язання

В’язання — цікаві факти

За допомогою гачка і спиць можна створювати як цупкий виріб, так і мережива. Можна зв’язати будь-який предмет одягу — сведр, плаття. Гачком можна створювати прикраси, наприклад браслети, написта, а також предмети інтер’єру, наприклад серверти, фіранки. В’язані іграшки відомі з давніх часів (наприклад, їх виробляли у Стародавньому Китаї), в наш час виготовлення іграшок оформилося в популярний напрямок — амігурумі. За допомогою амігурумі виробляють іграшки людей, тварин, а також предмети, які мають людські властивості (кекси, овочі з очима). Представляємо цікаві факти про в’язання.

Пряжа

Історія

Кочовики Північної Африки в’язали, натягнувши нитки на рамку, цей спосіб в’язання вважається найдавнішим.

Вперше у світі гачком почали в’язати у Північній Америці. В’язання гачком у Євразії придумали жителі Аравійського півострова. В’язані вироби і технологію їх виготовлення розповсюджували арабські купці, цей вид рукоділля став популярним у країнах, в яких торгували купці з Аравії, а ця територія була великою – від Іспанії до Тибету.

Найстарішим в’язаним виробом у світі є туфелька, яка була знайдена у єгипетській гробниці. Вона була виготовлена чотири тисячі років тому. На рубежі нашої ери єгиптяни уміли в’язати складні вироби – археологи знайшли у Каїрі різнокольорове плаття, в’язану шкарпетку, у якого пальці поділені на дві частини так, щоби між великим та решту пальцями міг пройти ремінець сандалів.

Найдавнішими зразками в’язаних виробів з Азії, які дійшли до наших днів, є ляльки, які були виготовлені у Стародавньому Китаї.

Найдавнішими європейськими в’язаними предметами є іспанські середньовічні подушки, швейцарські в’язані мішечки для зберігання дорогоцінностей, а також печатки, які одягали священики на Літургії.

У середньовічній Данії в’язала трикотажну тканину за допомогою однієї довгої голки.

У середні віки шерсть не була основним видом пряжі. Для в’язання використовували в основному бавовну і шовк. Коли фермери стали вирощувати овець, у яких була м’яка вовна (наприклад, мериносових овець), шерсть стала найпопулярнішим видом пряжі.

В’язання у сучасному вигляді з’явилися в Європі у ХVI столітті.

Перший профсоюз, який об’єднав майстрів-в’язальників, був заснований у Парижі в 1527 році, у нього приймали тільки чоловіків.

Щоби у середньовічні часи стати майстром із в’язання, підмайстер повинен був здати екзамен – за три місяці зробити войлочну шерстяну шапку, вишити пару рукавиць або панчіх, вишити сорочку, а також зв’язати килим такого розміру, щоби а ньому могла розміститися доросла людина. Килим повинен був бути прикрашений узорами, зображеннями тварин і рослин, фактично це повинен був бути гобелен.

Шведський король Ерік, який правив у другій половині ХVI століття, мав 27 пар шкарпеток, які зв’язали в Іспанії. Кожна пара шкарпеток коштувала стільки, скільки за рік отримував його камердинер.

Собака

У 1589 році британець Уїльям винайшов в’язальну машину. З тих часів за допомогою в’язальної машинки почалося масове виробництво в’язаного одягу. Ручне в’язання поступово перетворюється у хобі.

У середньовічній Європі професійними майстрами, які виробляли в’язані вироби, були чоловіки. Існували гільдії в’язальників, у які брали тільки чоловіків. У 1612 році гільдія празьких майстрів, які виробляли панчохи, постановили, що у їх цех можна брати тільки чоловіків, якщо хтось прийме жінку, повинен заплатити штраф.

У ХVII столітті була написана перша книга з узорами для в’язання (автор – Джоан Сібмахер), схеми на 126 сторінках були намальовані вручну. Найбільш складні схеми були інструкціями, за якими можна було створювати гобелени.

У Росії мистецтво в’язання гачком стало популярним наприкінці ХIХ століття. Жінки в’язали мережива, узори були народними, такими ж, як на російських вишивках або тканих виробах. Популярні вироби у різних країнах:

  • в Англії в’язали шалики, сумочки
  • в Австрії – чоловічі куртки з узорами
  • Швеція – короткі карди гани з ниток двох кольорів
  • Литва – рукавиці
  • Індіанці Південної Америки – гетри, шапки
  • Ірландія – рельєфні сведри
  • Шетландські острови (архіпелаг на північному сході Шотландії) – мереживні шалики
  • Шотландія – в’язані берети, які зараз вважаються одними з елементів національного одягу
  • Кашмір, Індія – шапки зі складним узором «пейслі» (цей узор ще називають огірковим, мигдалевидним, він схожий на краплину).

Рекорди

У 1949 році національний в’язальний конкурс у США виграв чоловік.

Найдовші спиці мали 3,5 метрів у довжину і 6,5 сантиметрів у діаметрі. Ці спиці були у 10 разів довшими і товстішими, ніж стандартні спиці, які мають довжину 35 сантиметрів і діаметр 6,5 міліметрів. З допомогою великих спиць жителька Великобританії Юлія Хопсон зв’язала тканину, яка мала 10 петель і 10 рядів.

У 1980 році жителька Великобританії Гвен Метьюмен встановила рекорд із швидкості в’язання, зв’язавши за хвилину 111 петель. Міріам Тегельс з Нідерландів побила цей рекорд, зв’язавши 118 петель за одну хвилину.

Лінда Бене була протягом 10 років чемпіонкою Північної Амерки із швидкісного в’язання, її рекорд – 253 петлі за три хвилини.

У 1986 році жителька Нідерландів Рія ванн дер Хонінг зв’язала гачком «косичку», яка мала довжину понад 62 кілометри. Рекорд був внесений у Книгу рекордів Гіннеса.

У 1988 році жителі британського міста Еббіфілд-Хаузіз зв’язали шалик довжиною понад 32 кілометри.

Девід Бекбок за 5 годин 48 хвилин і 27 секунд пробіг марафонську дистанцію і, біжучи,  зв’язав шалик довжиною у 3,5 метри. Цей рекорд занесений до Книги рекордів Гіннеса.

У наші дні

Для в’язання використовують різні нитки – шерстяну, синтетичну пряжу (для цих волокон використовують товсті гачки, які мають діаметр від 3 до 6 міліметрів), ірис, гарус, муліне в’яжеться гачками товщиною від 1,5 до 2,5 міліметрів.

Для звичайного в’язання гачком потрібно, щоби гачок був удвічі товстіший за нитку. Якщо потрібно, щоби полотно було мереживним з великими просвітами між нитками, потрібно брати тонкі нитки і товстий гачок. Якщо потрібно створити більш щільну тканину, потрібно взяти товсті нитки і гачок, в якого невеликий діаметр.

Велосипед

У ХХ столітті з’явилося вуличне мистецтво – прикрашання в’язаними полотнами різних кольорів дерев, телефонних будок, споруд, автомобілів. Мистецтво «в’язаного графіті» зародилося в США, його представники прикрашають таким чином вулиці у багатьох країнах світу.

У 2005 році з’явився день в’язання, який відзначається у другу суботу червня. Любителі плести вироби за допомогою спиць та гачків збираються у громадських місцях – парках, скверах і створюють шалики, шапочки та інші вироби, які продають на благодійних аукціонах чи просто передають бідним людям. День в’язання святкують у США, Великобританії, скандинавських країнах – Швеції, Норвегії, Фінляндії. Із країн колишнього СРСР День в’язання святкують в Естонії. Це свято щорічно відзначають жителі понад 300 міст світу.