Цікаві факти про коня Пржевальського

Багато хто чув про коня Пржевальська, але не багато знають, яким він є насправді. Це єдиний підвид дикого коня, який існує в наші дні не одержавши ніяких змін. Предками цих тварин є кулани й вимерлі тарпани (коней, подібних на тарпанів вивели знов і випустили на волю). Цей підвид дикого коня був відкритий Миколою Пржевальськом, від чого й одержав свою назву.

Зовнішній вигляд

Кінь Пржевальського — цікаві факти про зовнішній вигляд. Кількома словами описати цю конячку можна так: витривала, міцна, досить масивна.

Довжина тіла в цих конячок від 2 до 2,5 метрів, а висота в холці – 1,5 м. Вага представників даного підвиду може досягати 370 кілограмів. Кінь Пржевальського має схожіть як з конем, так і з ослом.

Тварина має потужну статуру, могутню шию й досить велику голову. На голові розташовані невеликі вуха, але вони дуже рухливі й надзвичайно чуйні. Очі середнього розміру й широко посаджені. Ноги в такого коня хоча й короткі, але досить міцні.

Більша частина тіла даного підвиду має піщане або коричневе забарвлення, морда й пузо пофарбовані в більш світлі тони, а хвіст, грива й ноги – темні (майже чорні). Шерсть влітку незначна, а взимку навпаки, досить густа й має тепле підшерстя. Дані конячки не мають чілки, а грива коротка й стирчить вверх. Хвіст довгий і широкий.

Середовище проживання

У давні часи величезні табуни коней Пржевальського вільно переміщалися на всьом просторі західного Казахстану, Монголії, Китаю. Тварини рухалися по напівпустелях і гірських плато, степах і лесостепах, знаходячи там укриття, воду і їжу.

Зараз таку конячку можна побачити в районі Чорнобильської АЕС, на заповідних територіях Америки, Європи й Азії. Крім того, цих тварин вирощують у найбільших зоопарках і заповідниках земної кулі, щоб не допустити їхнього повного зникнення.

Пастися коні виходять в основному зранку або на заході, а днем вони намагаються знайти височину, з якої буде видна вся округа, і там відпочивають. Поки матері з лошатами сплять, голова стада стежить за безпекою.

Тривалість життя й потомство

Коні Пржевальського живуть у середньому 25 років. Дані тварини досить пізно досягають віку, коли можуть народжувати лошат. Особина жіновий статі перше лошатко зазвичай родить у віці 2-3 років.

Дані тварини не живуть поодинці. Вони утворюють групи (табуни), які складаються з одного дорослого жеребця й 5-12 кобил з молодняком. Іноді можна зустріти й одинаків – це старі жеребці.

Навесні між жеребцями починається боротьба за самку. Вони влаштовують справжні битви, піднімаються на задніх ногах і б’ють один одного копитами. Дуже часто бували випадки, коли дані змагання закінчувалися численними переломами й важкими ранами.

Самка виношує лошат трохи менше року (11-11,5 місяців), лошата народжуються навесні. Це саме найбільш придатна для народження пора року, тому що повітря вже досить прогрілося й навколо дуже багато соковитого корму.

Зазвичай народжується одне лоша. Маля народжується повністю зрячим, а через кілька годин він уже досить зміцнілий і може бігати разом з усіма. Протягом 6 місяців самка годує своє дитинча молоком. За цей час у нього виростають зуби, і він може самостійно знаходити й переробляти іншу їжу.

Під час переходів табуна або у випадку наближення небезпеки жеребець підганяє відстаючих малят, кусаючи їх. З настанням холодів дорослі коні збивають малят у коло й зігрівають їх своїм диханням.

Коли жеребчики досягають віку 1-1,5 ків, ватажок виганяє їх зі свого стада. Тоді вони збиваються в окремий гурт і живуть так, поки не створять власні табуни.

Харчування

Харчуються ці «стародавні» конячки в основному різноманітними злаками й травами:

• ковила;
• полинь;
• вівсяниця;
• житняк;
• очерет.

Також ці конячки харчуються різними чагарниками. Вони прекрасно пристосовуються до рослин, які ростуть на тому континенті, де протікає їхнє життя.

Якщо коні Пржевальськогно живуть у зоопарках і заповідниках, то вони одержують наступні продукти:

• свіжа трава й сіно;
• овочі і фрукти (яблука, морква, буряк, капуста);
• спеціальні комбікорми, овес і висівки.

У неволі тварина годують три рази на день і обов’язково стежать за тим, щоб у них була чиста, свіжа вода.

Зазвичай на пасовище табун виводить досвідчена кобила, а ватажок замикає стадо. Поки всі жують корм, дві – три особини стоять «у дозорі». Вони оглядають околиці і намагаються виявити ворогів. Узимку, коли земля вкрита снігом, коні передніми копитами розривають його й добувають суху траву.

На тварин, які живуть у дикій природі, часто полюють вовки. Для дорослих тварин особою небезпеки вони не представляють, оскільки вони захищаються за допомогою задніх ніг і здатні з легкістю вбити супротивника. Від вовків гинуть найслабші особини, які відбиваються від стада.

Однак головними ворогами даних тварин є люди. Мало того, що трапляються випадки, коли мисливці нещадно вбивають їх, так ще людина займає для випасу приватної худоби все більші території й тому диким тваринам важко знайти корм. Тому зараз кінь Пржевальського занесений у Червону книгу. Кінь Пржевальського — це вільна тварина, його приручати не потрібно, нехай наповнює степи своїми швидкими табунами.