Цікаві факти про тушканчиків

Тушканчики — цікаві факти

Тушканчики – гризуни, що нагадують кенгуру, вони живуть у пустелях, лісостепових і степових зонах і навіть у гірських місцевостях. У них велика голова, злегка приплющена мордочка, довгий хвіст, а тіло вкрите шерстю. Представляємо цікаві факти про тушканчиків.

Харчування

Зовнішній вигляд

Дорослі особини досягають порівняно невеликих розмірів. Зустрічаються навіть мініатюрні екземпляри, наприклад, карликовий тушканчик. Його вага становить 12-15 грамів, а довжина тулуба – 4-5 сантиметрів.

Забарвлення шерсті цих звірків прямо залежить від місця їх проживання. Чим ближче до півночі — тем темніша спина. А от у представників південної фауни більш довгі вуха.

Тушканчики дуже охайні. Під час нічного чергування вони можуть чистити шерстку до 20-30 разів. Також вони можуть самостійно регулювати температуру тіла залежно від часу доби.

У цих тварин найдовші вуха на планеті. Наприклад, у довговухого тушканчика вони сягають 5 сантиметрів при довжині тулуба 9 сантиметрів. Завдяки цьому орган слуху має високу чутливість і сприймає навіть ледь уловимі звуки.

Усі представники виду мають на тілі вібриси. На мордочці тварини вони нагадують густі вуса, вони можуть бути дуже довгими — до середини тулуба й навіть до основи хвоста. Саме ці «вуса» допомагають тваринам відчувати поверхню, по якій вони переміщаються, що дозволяє розвивати більші швидкості при русі.

Вуха

Стрибуни

Ці звірі – природжені стрибуни. У природі висота стрибка сягає 1,5 метра, а довжина може в 20 разів перевищувати розміри тулуба. Такі можливості дають сильні і довгі ноги. Передні кінцівки невеликого розміру й призначені в основному для вживання їжі. Рекордсменом серед цих гризунів є земляний заєць. Він стрибає до трьох метрів у висоту. Більшість представників можуть пересуватися на двох задніх кінцівках, як людина.

Від хижаків тварина рятується втечею. При цьому траєкторія руху нагадує зиґзаґ. У вирішальний момент тушканчик розвертає тулуб уліво, а хвіст — вправо. Обманутий переслідувач прямує за хвостом, залишаючи звіряткові можливість зникнути в норі.

Протягом однієї ночі ці тварини можуть переміщатися на відстані до 4 кілометрів. Рухаючись стрибками, вони можуть набирати швидкість до 50 кілометрів на годину. Якщо відчують небезпеку, миттєво біжать у свою нору, видаючи при цьому звуки, що нагадують котячий писк. Великі й досвідчені особини нерідко намагаються захистити себе, використовуючи перевагу у вигляді сильних і довгих задніх кінцівок. У захисті від ворогів вони використовують ще одна секретну зброю – хвіст. Найчастіше він довгий, тонкий, із чорно-білим пензликом на кінці.

Через високу рухливість, їм дуже важко в неволі. Якщо тушканчики не мають достатньо простору, вони можуть ослабнути і занедужати від нестачі рухливості.

У тушканчиків погано розвинені нюх і зір. А ще вони дуже обережні, зі своєї нори виходять тільки при серйозній необхідності.

В пустелі

Поведінка

Пухнастики накопичують жир перед тем, як упасти в сплячку. Наприклад, карликовий жирнохвостий тушканчик свої запаси відкладає в основі хвоста. Якщо в останньому добре помітні хребці, значить тушканчик виснажений, якщо орган майже круглий – добре харчується.

Меню тушканчика різноманітне. Він відноситься до всеїдних тварин, віддаючи перевагу вегетаріанському столу, а саме корінням, пагонам рослин і насінням. При їхній відсутності харчується комахами. Йому не потрібна прісна вода. Потреба в рідині заповнюється соком рослин.

У домашній обстановці великий вплив на тривалість життя тушканчика виявляють умови його утримання. Несприятливі фактори здатні значно зменшити життєвий період тварини. Якщо ж хазяїн подбає про свого улюбленця, то останній проживе стільки ж, скільки й у природі, а саме близько 4 років. Не слід забувати, що це дикі тварини, їх не потрібно тримати вдома, їх місце — у природньому середовищі.

Ведуть нічний спосіб життя. Утримуючи в неволі, міняти режим сну улюбленця, використовуючи штучне висвітлення, не можна. Це може привести до його хвороб і навіть до загибелі.

У диких умовах для житла тушканчики виривають собі нори довжиною до 6 метрів, тому в неволі, вибравшись із вольєра, намагаються сховатися за меблями або вирити схованку у стіні. Це хороший землекоп, своє житло він риє лапами й навіть іноді зубами.

Нори бувають:

  • тимчасові — необхідні для порятунку від хижаків;
  • постійні — для основного проживання;
  • літні — неглибокі й прості;
  • зимові — утеплені, відрізняються глибиною, багатьма коридорами, входами і виходами.

Малята

Ці гризуни прагнуть жити на самоті. Коли приходить осінь і перші холоди, звірок на 4 місяця впадає в сплячку. Після пробудження у квітні – червні народжуються малята.

Виношують вагітність всього 25 днів і народжують 3-6 дитинчат, рідко — 7 — 8 малят. Мати доглядає за ними протягом 1,5 місяця, після чого залишає нору.

Малятам доводитися виживати самостійно. За ними полюють птахи, рептилії й деякі представники ссавців, через що велика кількість молодих особин. Повне дорослішання вцілілих особин наступає в 2 роки.

Тушканчики — цікаві тварини, спостерігати за ними – приємне заняття. Налічують велику кількість видів, але при цьому вдома з людиною можуть жити тільки три: малий, великий і мохноногий. При одомашнюванні дикого звірка не варто забувати, що до кінця звикнути до людині він не здатний і увесь час буде намагатися вирватися на волю. Це волелюбна тварина, потрібно докласти зусиль, щоб ці гризуни не мучилися в неволі, а жили в умовах безкрайніх просторів степів, у тому числі й на півдні України (хоча їх можна зустріти і в лісостеповій зоні).