Оселедцеподібні - цікаві факти

Цікаво про оселедцеподібні

Оселедцеподібні, що належать до сімейства променеперих, нараховуютьпонад 180 видів. Для нересту цій рибі обов’язково потрібна прісна вода. Жити ж вона може як у прісній, так і в морський воді. Оселедець – істота стадна, живе вона, збиваючи в косяки. Її непристосованість до самотності настільки велика, що, відбившись від «колективу», риба відчуває сильний стрес, припиняє харчуватися й часто гине. Середня глибина її проживання приблизно 200 м. Оселедцеподібні — цікаві факти про два види — шед і харинг.

В морі

Американський шед

Раніше риба жила вона лише уздовж атлантичного узбережжя північноамериканського континенту. А наприкінці XIX століття успішно розселилася й по тихоокеанському узбережжю від Каліфорнії до південно-східного краю Аляски.

Збираючись разом, ця риба утворює величезні косяки довжиною до 150 кілометрів. Вік особини можна визначити по кільцях на лусці. Кілька цифр, які характеризують окремі екземпляри шед:

Вік риб нерідко досягає 11 років. А біля берегів Гренландії зустрічаються особини, що дожили й до 15.

Довжина одного американського оселедця буває звичайно від 43 до 47 сантиметрів при масі тіла до 1 кг. Однак, за твердженням декількох джерел був зафіксований екземпляр длиною 75 сантиметрів і вагою 6 кілограмів 400 грамів.

Нереститься шед улітку, заходячи для цього в устя рік тихоокеанського узбережжя Північної Америки. Нерест відбувається в кілька прийомів. Одна жіноча особина метає від 116 до 659 тисяч ікринок. Після ікрометання частина дорослих особин гине. Ті, які вижили можуть після відновлення сил у море нереститися ще декілька разів. Восени з ікри мальки, які вийшли з ікри і підросли до 5 — 7 сантиметрів перебираються із прісної води в солонувату. Завдяки інстинктивному відчуттю «батьківщини» більша частина з них після настання зрілості приходять на нерест туди, звідки почався їхній життєвий шлях.

Під водою

Голландська харинг

Як говорять монастирські хроніки старої Англії, до 700-х років цю атлантичну рибу їли лише ченці і бідні.

Заможні громадяни не хотіли їсти її, через неприємний гіркуватий смак і різкий запах риб’ячого жиру, який швидко псується. Так було доти, поки рибалка на прізвище Бейкельс не догадався перед засолюванням видаляти зябра, які були причиною гіркоти. Засолений без зябер оселедець був таким смачним, що став делікатесом. З того часу без цієї риби не обходився жоден королівський стіл Європи.

Щоб зберегти секрет засолювання, голландці переробляли рибу прямо в морі. Тому довший час у них не було конкурентів, і ніхто не заважав їм установлювати ціну на цей продукт.