Цікаві факти про Київську Русь

Київська Русь — цікаві факти

Представляємо цікаві факти про давню Русі-походження сучасних стійких виразів, мову, традиції, незвичайні професії, економіка, народи.

Село

Походження сучасних стійких виразів

На Русі в в XI-XV століттях основною грошовою одиницею служила гривня, назва якої походить від однойменного обруча, який використовувався в якості прикраси і яка виготовлялася з дорогоцінних металів. Так ось гривня, яка була срібним зливком, ділилася на чотири частини, «рубля». Один з них часто виходив більшим за інші (розрубати точно було важко), через це він називався «довгим рублем». Звідси пішло поширене вираз «гнатися за довгим рублем» про прагнення зробити легкі гроші.

Раніше гінці, коли доставляли особливо важливі папери, «справи», щоб їх не знайшли грабіжники, зашивали їх собі під підкладку головного убору (шляпи). Завдяки такій хитрості, сформулювався вислів «справа в шляпі».

На Русі п’ятниця була вихідним днем, коли всі ходили за покупками на базар. Досить часто гроші за придбання обіцяли віддати через тиждень, тобто на наступний базарний день. Відповідно в бесідах про ненадійних людей стали говорити про «сім п’ятниць на тижні».

Словом «халява» називали слов’яни халяву чобота. Для економії грошей нова головка чобіт (передня частина, яка закривала пальці і частину ступні) пришивалася до старої халяви. Вислів «на халяву» означав вигідно або безплатно.

Калачі було прийнято випікати у вигляді навісного замка, де дужка виконувала роль ручки, за яку можна було зручно тримати тільки що куплений хліб, не забруднюючи його основної частини брудними руками. За цією ж логікою такий шматок калача не їли, а віддавали бідним або собакам. З’їсти ручку означало показати своє важке матеріальне становище. Таким чином виник вираз «дійти до ручки» про збіднілих людей.

Коли Іван IV приєднав до Русі територію Казанського ханства, він вирішив налагодити відносини з місцевою знаттю. Її представники при цьому намагалися виставити себе незаможними і нещасними, бажаючи отримати від царя цінні подарунки. Тому людину, яка прибідняється, стали називати сирота казанська.

Багато хто переконаний, що вираз «розтікатися мислію по дереву» пішло з «Слова о полку Ігоревім», однак це не зовсім так. В цьому літературному пам’ятнику є рядки «Боян віщий, якщо комусь хотів скласти пісню, розтікався мисію по древу, сірим вовком по землі, сизим орлом під хмарами», де «мись» – білка. Однак багато перекладачів, піддавшись фонетичної схожості слів, некоректно перевели «мись», як «мисль». Саме ця помилка призвела до поширення стійкого виразу.

Селяни досить тривалий період часу мали можливість вільно переходити між різними власниками. Вони влаштовувалися на роботу в Егорьев день, 6 травня(23 квітня), а оплату своєї праці отримували 14(1) листопада в осінні Кузьминки. Саме в ці дні землевласники, як і селяни, всіляко хитрували і обманювали один одного для досягнення власної вигоди. З тих пір в народі стали використовуватися слова «об’єгорити» і «підкузьмити», які означають «обманути».

У селах після прання білизну розкочували своєрідною качалкою. Після цієї процедури тканина була сухою і рівною (її таким чином прасували). Завдяки цьому, виник вислів «не миттям, так катанням» про досягнення бажаного всіма можливими засобами.

Посуд з дерева виготовлялася відносно легко з невеликих шматків дерева, байдиків, що відколюються від полін при рубці дров (рубати дрова було важче, ніж вирізати ложки). Так через деякий час вираз «бити байдики» набуло значення «нічого не робити».

Досить витривалого бурлака (людина, яка тягнула корабель проти течії), який міг йти в своїй артілі першим, називали шишкою. І зараз солідну людину часто називають великою шишкою.

У XIV столітті Золота Орда довірила самостійно збирати данину з руських земель московському князю Івану Калиті. Зрозуміло, він нерідко користувався своєю владою, стягуючи зайве для потреб свого князівства. Жителі інших міст надсилали до столиці чолобитників з проханнями зменшити податки, проте Калита був незворушний. Звідси пішов вислів «Москва сльозам не вірить».

Місто

Мова

По всій Русі говорили практично на одній мові. Не дивлячись на первісну розрізненість слов’янських племен, вони могли вільно спілкуватися між собою. Непорозуміння могли виникнути хіба що при спілкуванні жителями Новгорода і Пскова, які мали специфічний діалект (можливо через різницю в мові Новгород і Псков тривалий час були незалежними від Москви).

Давньоруську мову відносять до східнослов’янських, проте це не зовсім так. Прабатьки ільменських словен і кривичів прийшли не з Південного Сходу Європи, як багато інших племен, а з Заходу.

У наших предків форма всім відомого сузір’я Великої ведмедиці асоціювалася не з ведмедицею і навіть не з ковшем. Багато на Русі називали його «Кінь на приколі», так як в ньому вбачалася для них абсолютно побутова картина: пасеться кінь, якого прив’язали до невеликого кілочка. Полярна зірка, виходячи з цього, іменувалася «Прикол-зірка».

Слово «слов’яни» утворилося від «слово», тобто це люди, що спілкуються зрозумілою мовою. При цьому слово «німці» походить від «німі», оскільки їх мова була незрозумілою.

Карта

Традиції

До навали монголів в храмах органи зустрічалися набагато частіше, ніж дзвони. Зрозуміло, в міських соборах дзвони були присутні, проте в церквах, які знаходилися за межами фортечних стін вони були великою рідкістю і найчастіше замінювалися куди більш дешевими і компактними пристроями. Органи ж були набагато більше поширені, про що можна судити за збереженими з того часу фрескам.

На Русі весілля починалося з того, що дівчина їхала до церкви в жалобі, оскільки як весілля для неї було не тільки урочистою процедурою встановлення шлюбу, але і церемонією прощання зі своїм дитинством.

Тривалий час у Давньоруській державі не було звичних для нас продуктів. Сильного алкоголю не було до пришестя монголів, міцність напоїв не перевищувала 6%. Приправи використовувалися рідко, а масло і багато поширених зараз овочів не було взагалі. Основною їжею була каша (вівсяна або пшоняна), які доповнювалися хлібом і м’ясом.

Незвичайні професії

Оскільки ріпи має невеликий розмір і містяться в кожному плоді у величезних кількостях, на Русі цей овоч садили, випльовуючи насіння. Стандартний підхід тут не користувався популярністю ще й тому, що дрібні зерна легко сипалися з рук зовсім не туди, куди було потрібно.

Особливу роль в різних обрядах Стародавньої Русі виконували плакальниці. Як можна здогадатися з назви, їх основними завданнями було плакати і всіляко голосити під час відповідних за настроєм заходів. Їх присутність була обов’язковою на похоронах і проводах чоловіків на війну.

Якщо у германців серед воїнів особливо цінувалися войовничі берсерки, то на Русі аналогічну роль грали рикарі. Так називалися люті воїни, здатні своїм шаленим ревом відлякати ворогів або принаймні їх коней. Також вони мали величезну силу і витривалість, будучи незамінними на полі бою.

Економіка

У XIV столітті законодавчо була затверджена вартість домашніх тварин. При цьому кішки і собаки були одними з найдорожчих вихованців. Їх ціна збігалася з ціною вола, в три рази обганяючи в цьому плані кінь і в п’ять разів – гусака. Кішки і собаки приносили користь – відлякували диких тварин, ловили мишей (собаки теж можуть ловити мишей), сторожували житло (кішки теж можуть сторожувати житло).

Мед був одним з основних товарів, який продавала Давньоруська державою своїм сусідам. Мед переправляли по відомих торгових шляхах «з варяг в греки» і «з варяг в араби». Вулик з дикими бджолами називався «борть», а людей, які збирали мед – «бортниками». До винаходу рамкових вуликів при зборі меду вулик розбивали, при цьому, на жаль, в більшості випадків бджолина сім’я гинула.

В Європі багато проблем виникало з заготівлею їжі на зиму. Для збереження продуктів (особливо м’яса) використовували сіль, який був єдиним середньовічним консервантом. Сіль була дорогою. Холодні зими дозволяли економити на солі, так як на холоді продукти не псувалися. Є думка, що іноді люди спеціально переселялися на північ, де в лісах було багато дичини, в річках – риби і були холодні зими, які дозволяли протягом тривалого часу зберігати продукти, не вдаючись до консервації.

Народи

У перших князів тати були варягами, а матері – українками (росіянками, білорусками). Оскільки тати були весь час у військових або торгових походах, діти весь час спілкувалися з матерями і виростали українцями. Володимир, правнук варяга Рюрика вважав себе настільки українським, що відіслав варязьку дружину в Константинополь.

На Русі було багато міст, де більшу частину населення становили неслов’янські народи. Це було пов’язано із загарбницькою політикою російських князів, які захоплювали багато населених пунктів з неросійським населенням.

Болохи, які жили між Дністром і Дніпром були нащадками римлян, які переселилися в Дакію з Італії після завоювання Траяном Дакії в II столітті до нашої ери. Вони розмовляли народною латиною.