Цікаві факти з життя Сави Мамонтова

Сава Мамонтов — цікаві факти

Сава Мамонтов був промисловцем і меценатом, а також співаком, драматургом, режисером і скульптором.  Йому належала приватна опера, в якій співав Шаляпін. У його театрі грав Станіславський. Представляємо цікаві факти про Саву Мамонтова.

Картина

Молодість

Народився майбутній меценат третього жовтня 1841 року в родині купця Івана Федоровича Мамонтова. Серед усіх дітей він був четвертим. Починаючи з 1849 року, сім’я Мамонтових проживала в Москві. Будучи багатим кланом купців, вони могли дозволити собі вести розкішний спосіб життя: вони придбали величезний і розкішний будинок, проводила бари і зустрічі. Однак при всьому при цьому батько Сави не володів якими-небудь корисними зв’язками серед московської еліти.

У 1852 році маленький Сава позбавляється матері, Марії Тихонівни. Після цього вся сім’я Мамонтових перебирається в інший будинок, простіше і просторіше. Починаючи з цього моменту Сава починає ходити зі своїм братом в місцеву гімназію, проте ніяких особливих успіхів у навчанні не досягав. Вже в 1854 році Сава разом з братами був переведений в інститут корпусу гірничих інженерів, особливістю якого було отримання, як інженерного, так і військової освіти. Там Сава відзначився зразковою поведінкою, проте був схильний приділяти більшу частину часу одному предмету, повністю ігноруючи інші. Наприклад, він мав хороші оцінки з німецької мови, але при цьому мав великі проблеми з латиною. Згодом проблеми з навчанням стали викликати занепокоєння в сім’ї.

Приблизно в 1858 році Сава захоплюється театром. Регулярно відвідуючи вистави, він не забував писати свою думку та відгуки про постановки у власному щоденнику. Чимало сприяло цьому і творчі вечори, що проводяться Мамонтовими, на яких обговорювалися останні новинки театру і літератури.

У дитинстві Сава був членом драматичного гуртка, який відвідував разом зі своїм кращим другом, Костею Алексєєвим, також походив з родини купців. Пізніше він стане відомий, як Станіславський. Одним із прикладів їх спільної роботи можна назвати постановку «грози», де Мамонтов грав у ролі Кудряша. Пізніше Станіславський згадував про нього з вдячністю і називав своїм учителем.

Мамонтов був воістину творчою людиною. Він добре співав басом, умів ліпити віртуозні скульптури і статуї, складав п’єси, які сам же і ставив. Навіть будучи у в’язниці, в якій він опинився в пізні роки, він безперервно писав і ліпив фігурки знайомих йому людей і місцевих охоронців.

У 1860 році Сава провалює іспит з латини, внаслідок чого йому загрожувало повторне вступ. Для Сім’ї Сави це була велика проблема. Згодом іспит з латинської мови здав за Саву інший учень, а він сам подав заявку на вступ до університету в Санкт-Петербурзі, а потім перевівся в Московський університет, на юридичний факультет.

У 1864 році Саву відправляють в подорож по Італії, де він міг, як поправити здоров’я, так і вивчити місцеву торговельну обстановку. Саме там він вперше зустрівся зі своєю майбутньою дружиною, Єлизаветою Сапожниковою. Як і сам Сава, вона активно цікавилася різними видами мистецтв, добре співала, читала і захоплювалася музикою. Це і дозволило їм зблизитися, а через рік одружитися.

У 1870 році Мамонтов разом з дружиною підбирав собі будинок, де вони могли б створити сім’ю. Нарешті, вони зупинилися на будинку в Абрамцево. Сама по собі будівля була не найкращим. Найбільше вразила Саву саме місцевість. Там він випробував творче натхнення, що і змусило його купити саме цей будинок. Згодом виявилося, що інтуїція не підвела його. Саме в цьому будинку через кілька років буде збиратися весь колір тодішньої творчої еліти. Такі художники, як Врубель, Сєров, Рєпін створять частину своїх шедеврів саме в цьому будинку.

Чимало захоплювався мамонтів і театром. Цей же інтерес пізніше привів його до рішення створити власну трупу. У 1882 році був скасований закон Про державну монополію на театральні вистави, що діяв ще з часів Миколи I. скориставшись нагодою, в 1885 році Мамонтов відкрив Театр Кроткова, названий так по імені першого директора театру. Однак серед громадськості він був відомий, як «Мамонтівська опера».

Залізничний магнат

Великий російський художник Віктор Васнецов відгукувався про Саву Мамонтова так: «він не меценат, а друг художників». Так, сама садиба, де проживав Мамонтов, була центром і головним зосередженням російського культурного життя. Саме тут в різний час проживали і творили такі художники, як Левітан, Рєпін. Коровін, Антокольський і Полєнов. Саме тут Сєров створив одну зі своїх найвідоміших картин, «дівчинка з персиками».

Меценат був ще й тим, хто «відкрив» для Росії Федора Шаляпіна. Мамонтов не шкодував коштів і підтримував співака всім, чим тільки може. Так, меценат заплатив порядну суму для того, щоб Шаляпін все ж погодився перейти в його приватну оперу, проте, врешті-решт, вони не зійшлися характерами. Співак, понад усе цінував особисту свободу і незалежність, незабаром покинув його. Відбилося це і в той час, коли Мамонтов був відданий суду. Шаляпін так жодного разу і не навести його у в’язниці. Мамонтов засмутився і згодом заборонив йому приходити на його похорон. Однак сам же Шаляпін вже пізніше в своїй автобіографії напише, що саме Мамонтову він зобов’язаний всією своєю славою.

Однак сам Мамонтов, хоч і брав активну участь у російському художньому житті, все ж залишався практичним і заповзятливим людиною. Так, найбільше мамонтів серед усіх сфер бізнесу віддавав перевагу саме залізничному будівництву.

На момент кінця XIX століття залізниці в Російській імперії були одним з найважливіших і прибуткових галузей тодішньої економіки, а люди, заздалегідь отримали над ними контроль, швидко багатії. Тому не дивно, що саме в залізничній промисловості була найжорсткіша конкуренція.

Мамонтов був одним з найперших російських купців, хто став активно вкладатися в залізниці. Почав він це робити ще в період правління Олександра II. Тоді царський уряд активно підтримував промисловців і прагнув передати залізниці в руки підприємців і купців. Саме Сава Мамонтов почав будівництво знаменитої Донецької залізниці. Сталося це в 1870-х роках, коли мало хто міг подумати, що Донецьк колись стане великим індустріальним центром.

У ці роки Мамонтов приходить до думки, що варто було б створити єдиний концерн, який об’єднав би весь виробничий цикл, який включав би в себе і створення самої техніки і будівництво самої залізниці. Результатом цього стала установа «товариства Невського механічного заводу».

Одним з найбільших і авантюрних проектів Мамонтова було будівництво залізниці, яка покривала б північне узбережжя Російської імперії аж до Архангельська. У ідеї Сави знайшлося чимало критиків, як серед інших промисловців, так і в уряді, але, на щастя, в той момент його проект підтримав Сергій Вітте, який займав на той момент пост міністра фінансів. Саме він і дав згоду на будівництво дороги.

Незабаром почалися роботи. Судячи зі спогадів сучасників, Мамонтов прагнув не до швидкості, а до якості. З цією метою він збирався перебудувати Невський завод, що знаходився в той момент в жалюгідному стані. Робилося це для того, щоб виробляти паровози безпосередньо в Росії, а не за кордоном. Однак в ті роки таке рішення вважалося необачним і ризикованим.

Для того, щоб виконати це завдання, Сава Мамонтов разом зі своїми друзями і компаньйонами перевели капітал з «акціонерного товариства Московсько-Ярославської залізниці», яке і займалося нинішніми будівельними роботами в товариство, що контролювало Невський завод, тим самим на шість мільйонів рублів перевищивши обмежене, вказане в законі. Таким чином, підприємство, що завідувало будівництвом залізниці, опинилося у великому дефіциті.

У подію довелося втрутитися самому Вітте, який, незважаючи на незаконну фінансову діяльність Мамонтова, все ж продовжував підтримувати його. З цією метою міністр фінансів передав Саві Мамонтову концесію на створення Північної залізниці, яка повинна була пов’язувати Санкт-Петербург з Вяткою. Це повинно було поправити фінансовий стан підприємця і вирішити всі труднощі. Крім цього, він порадив купцеві взяти кредит у свого знайомого банкіра.

Мамонтов пішов його Раді і взяв кредит, але, на загальний подив, відразу після цього міністр фінансів позбавив його ліцензії на будівництво нової залізниці, яку сам же йому і видав. Судячи з тодішніх чуток, діяльністю Мамонтова був незадоволений Микола Муравйов, міністр юстиції, а сам Вітте вважав за краще видати Мамонтова, щоб не виявилося його членство в недавніх махінаціях.

Проте, варто відзначити, що на той час Вітте вже встиг переглянути свої погляди. Тепер він уже вважав, що залізниці повинні цілком бути в державній власності. На його думку, Росії не можна було допускати, щоб залізниці перебували у власності кількох «залізничних королів», до числа яких він відносив і Саву Мамонтова.

Так, Мамонтову став загрожувати суд, на якому громадськості незабаром стало б відомо про махінації з грошима і незаконну передачу шести мільйонів рублів. Управління залізницею і заводом було відібрано у Мамонтова, а замість нього стежити за будівництвом став присланий державою чиновник.

Компенсувати ці ж самі шість мільйонів рублів Мамонтову виявилося не під силою, що незабаром призвело до його арешту. В ході затримання в будинку промисловця була виявлена передсмертна записка, а також заряджений пістолет. Невідомо, Мамонтов просто не встиг застрелитися або ж просто не наважився.

Суд

Наслідком справи Мамонтова стала передача всіх залізничних акцій невдалого промисловця на користь держави всього за третину їх початкової вартості. Такої ж долі удостоїлася і нещаслива Архангельська гілка, незважаючи на те, що, згідно з нормами права, вона повинна була потрапити в руки банкіру, який надав Мамонтову кредит.

Серед сучасників ходили чутки, що сам Вітте був особисто зацікавлений у цій справі. Так, він за безцінь скуповував колишні акції Мамонтова за допомогою своїх родичів. Самого ж колишнього залізничного короля на час посадили у в’язницю, поки його майно розпродавалося. Що характерно, сам Мамонтов залишався абсолютно спокійним. Як і раніше, він продовжував займатися перекладами, писав, і навіть зліпив бюст Вітте, незважаючи на те, що саме він був головним винуватцем його ув’язнення.

Все московське суспільство гаряче підтримувало Мамонтова, проте якось істотно вплинути на ситуацію просто не могло. На боці опального мецената були і підтримувані ним колись художники і артисти, які відвідували його у в’язниці і всіляко допомагали. Винятком були лише Коровін і Шаляпін, які відразу ж пішли з приватної опери.  Більш вони не мали з Мамонтовим ніяких справ.

У всьому іншому, Російська богема була цілком на його боці. Так, Валентин Сєров особисто просив Миколу II звільнити мецената, а Василь Полєнов і Василь Суриков на власні кошти найняли йому одного з кращих російських адвокатів, Федора Плевако. Збиралися гроші, причому жертвували не тільки художники, але ще і його ж власні робітники.

Звільнення

Адвокат Плевако, якого найняли його друзі, почав захищати свого клієнта на факті того, що в діях і умислах Мамонтова і його партнерів не було ніякої користі. Завдяки цьому, Мамонтов уникнув тюремного ув’язнення, проте все ж був примушений виплатити злощасні шість мільйонів рублів. Таким чином, меценат виявився повністю вільний, але при цьому позбувся статків.

Всі капітали і все майно Мамонтова, включаючи і його розкішний особняк з усією колекцією предметів мистецтва, відійшло на користь держава, а незабаром і зовсім було продано. Приватна опера протрималася ще два роки, але пізніше вже не змогла існувати без підтримки мецената. Так, магнату належало стати приватною особою. Він оселився в Абрамцеві в невеликому будиночку, де і провів останні роки життя.

Таким чином, «справа Мамонтова» увійшло в історію, як один з найдивніших судових розглядів між державою і бізнесом в російській історії. Дивина була в тому, що сам Мамонтов повністю уникав політики і опинився в цій історії здебільшого випадково. Головними його цілями все ж було не особисте збагачення, а турбота про російське мистецтво і розвиток Півночі Росії.

Помер великий меценат і промисловець 6 квітня 1918 року, а його тіло було поховано в Абрамцево, де знаходиться досі.