Сталінградська битва - цікаві факти

Цікаві факти про битву за Сталінград

Битва за місто Сталіна стала наймасштабнішим сухопутним боєм у ході Другої Світової Війни, а значить і всієї світової історії. Цей бій був дуже драматичним — середня тривалість життя солдат у ній обчислювалася хвилинами, і так протягом 200 днів. Люди продовжували вмирати й після закінчення бою — від ран і виснаження. У ній брали участь декілька мільйонів людей із двох сторін, була задіяна величезна кількість бойової техніки, тільки втрати вбитими, пораненими й узятими в полон обчислювалися більше мільйона з радянського боку й більше мільйона — з німецького.

Руїни
Центральна частина міста

Історія

Зміст

Після перемоги під Москвою керівництво Радянсього Союзу, окрилене успішною операцією, вирішило провести широкомасштабний наступ, з метою звільнити місто Харків і вибити загарбників з території України. Але недостатнє матеріальне забезпечення, слабка підготовка кадрів, непогодженість у діях різних родів військ призвели до повного розгрому військ фронту. Розбиті й розрізнені частини відступали під палючим сонцем по відкритому степові до самої Волги, постійно огризаючись і наносячи наступаючим частинам вермахту втрати.

Меморіал
Меморіал захисникам

Цей відступ був виправданий, оскільки фашисти хотіли на відкритій степовій місцевості оточити радянські війська. В умовах активного застосування стрілецької зброї й техніки боєприпаси швидко закінчуються й оточені частини виявляються практично беззахисними перед ворогом, у якого добре налагоджене постачання. Досвід попередніх боїв показав, що танкові частини німців можуть глибоко вриватися в тил супротивника, і єдиний спосіб уникнути оточення — закріплення на рубежах із природнім оборонним рельєфом, важкопрохідним для важкої техніки. Таким рубежем повинна була стати ріка Волга, на якій стояло місто Сталінград.

Ополченці
Робітники сталінградського тракторного заводу

Для німецького командування захоплення міста, названого на честь правителя Радянського Союзу, було важливим, оскільки факт чергової значної перемоги міг би деморалізувати ворога.. Хоча чи навряд ім’я Сталіна відігравало вирішальну роль. Просто московський напрямок був занадто укріплений, щоб здійснити тут швидкий наступ. Та й удар на Москву був очікуваний, для того, щоб у подальшому перемагати, потрібний був елемент раптовості. При окупації міста на Волзі загарбники перерізували основну артерію, яка зв’язувала Кавказ із центральною частиною країни, утруднювали росіянам доступ до стратегічних ресурсів, розташованих у даному регіоні, наприклад нафти, яка добувалася біля Баку. Крім того, по Волзі йшла допомога західних союзників СРСР, які поставляли її через Іран. А ця допомога була дуже істотною. До цього поставки з Великобританії й США йшли в основному через Архангельськ, північний шлях був дуже незручний через замерзання акваторії взимку й постійни атак німецьких підводних човнів.

Мамаїв курган
Батьківщина-мати кличе на Мамаївому кургані

Грандіозна битва почалася в другій половині липня 1942 року й закінчилася на початку лютого 1943 року. Початковий період цього бою ознаменований створенням не однозначного наказу Верховного головнокомандуючого під гаслом «Ні кроку назад!». Керуючись цим документом, були створені спеціальні загороджувальні загони, які мали право стріляти по відступаючим частинам.

Внаслідок бомбардувань місто було перетворено в руїни. У битві за танковий завод було важко використовувати стрілецьку зброю, тому що залізні балки усередині приміщення рикошетили кулі. Сторони зійшлися в рукопашну, немов середньовічні воїни. Рукопашних сутичок було дуже багато — широке поширення з двох сторін одержала гостро відточена я саперна лопата, яка часто використовувалася не як знаряддя для викопуванняокопів, а як холодна зброя.

Після бомбардування

Бої йшли за кожен будинок — часто багатоповерхові будинки ворогуючі сторони займали поверхами вперемішку — один поверх німці, іншій — росіяни, третій — знову німці, четвертий — росіяни. Це була перша в історії масштабна битва в міських умовах, жодна зі сторін не прагла залишати місто, технічна перевага була зведена до мінімуму, тому що танки часто не проходили по завалених вулицях, артилерійські обстріли й бомбардування були утруднені через те, що війська перемішалися й важко було обстріляти велику площу так, щоб не постраждали свої. Було дуже багато снайперів, від їхніх куль втратити життя було просто навіть якщо людина знаходилася у відносно спокійному секторі міста.

На шляху фашизму встала стіна з вогню й бетону, як говорила німецька пропаганда, яка не дає можливість доблесним військам фельдмаршала Паулюса досягти Волги. Цією стіною були знекровлені частини генерала Чуйкова, які зубами, нігтями чіплялися за рідну землю й трималися, не пустивши ворога далі. Місто було захоплено, але вузька смужка на західному березі Волги безупинно залишалася в радянських руках — на човнах, плотах, катерах, поромах під авіаударами й снарядами радянські війська постійно переправлялися через ріку. Люди вмирали від ран, тонули в крижаній воді, але йшли вперед, ціною свого життя вони сподівалися вибороти краще майбутнє для своєї країни.

Наступ

Початком фінального етапу радянського наступу послужила грандіозна артилерійська підготовка. День цього артилерійського удару став святковим днем для всіх артилеристів країни й відзначається по теперішній час як «День ракетних військ і артилерії».

Битва за місто

Сталінградська битва — цікаві факти про битву за місто. Оборона міста стала однієї зі знакових операцій у ході якої, 112 бійців і командирів РККА одержали звання Героя Радянського Союзу. Найвідомішими є снайпер Зайцев і розвідник Павлов. У Волгограді, як історичний пам’ятник героїчним захисникам, збережена частина будинку, де оборонявся загін Павлова. Будинок одержав ім’я свого захисника — будинок Павлова.

Будинок Павлова
Будинок Павлова сьогодні

Німці так і не не змогли захопити місто повністю й перерізати Волгу . На початку вересня радянські війська завдали масованого удару частиною Першої гвардійської армії, тим самим змусивши прихильників Гітлера відбивати напад, послабивши дії в самому місті. Наприкінці цього ж місяця була почата спроба ще раз деблокувати радянські війська в місті, але вона не увінчалася успіхом. Тут трагічно склалася доля двох танкових бригад. Ці підрозділи повинні були бути броньованим кулаком, а виявилися заручниками обставин. До кінця першого дня наступу з майже 100 танків у ладі залишилися тільки дві машини.

Окупанти

Основною помилкою Гітлера вважається те, що він не дозволив відвід військ з кільця блокади в Сталінграді. Якби війська пішли на прорив, війська Німеччини понесли б відчутні втрати, але вийшли б на оперативний простір і зберегли б управління. Хід бойових дій і війни в цілому міг почати розвиватися по іншому сценарію. Гітлер мав свої мотиви залишити армію Паулюса в місті — фактично захоплений фашистами Сталінград сковував сили радянських військ, це дозволило відійти танковим дивізіям, які зробили невдалий рейд на Кавказ. Паулюс замислювався про прорив, але він не хотів порушувати наказ Гітлера утримувати місто за всяку ціну, також не знав, що робити з десятками тисяч поранених і хворих, яких не міг евакуювати через нестачу пального. У випадку прориву тих, хто не міг ходити самостійно, довелося б залишити.

Вуличні бої

Ще однією фатальною помилкою німецького командування стало рішення постачати війська по повітрю. Для забезпечення потреб німців потрібно було близько 700 тонн вантажів у день, німецькі льотчики зобов’язалися поставляти 300 тонн вантажів у день. Фактично до німців доходило біля 100 тонн вантажів. Значна відстань від німецьких аеродромів і концентрація радянських військ зіграли злий жарт із люфтваффе, більша частина матеріальних засобів попадала до бійців Червоної Армії. Німецькі літаки часто збивали — усього було втрачено близько 500 літаків і 1000 льотчиків, такі втрати люфтваффе мало тільки в битві за Англію.

Розгром

Підсумком цієї військової операції став повний розгром військ вермахту в Сталінграді. Командуючий 6 польовою армією фельдмаршал Фрідріх Паулюс здався в полон наприкінці січня 1943 року. Це був перший воєначальник Німеччини такого рангу, що потрапив у полон до ворога. Після війни Паулюс брав участь у Нюрнберзькому процесі, жив у ГДР, викладав в університеті. Можливо, він не захопився щиро соціалістичними ідеями, але у фашизмі точно розчарувався, адже Гітлер прирік сталінградське німецьке угруповання не тільки на смерть, але ще й на важкі моральні й фізичні страждання. Адже в місті було багато поранених, хворих, ослаблених від голоду солдатів вермахту, до яких фашистському лідерові не було ніякої справи.

Кулеметник

У Сталінграді було загублено багато німецької техніки — німецька промисловість повинна була витратити півроку на виробництво такої кількості танків і автомобілів, три місяці — на виробництво гармат, два місяці — на автомати, гвинтівки, кулемети й гранатомети.

Біля заводу
Завод Красний Октяброь

У сталінградському казані були десятки тисяч радянських полонених, більшість із яких (практично всі) умерли від голоду й виснаження. Адже німці самі голодували й відчували нестачу медикаментів, тому практично повністю перестали опікуватися радянськими полоненими. Радянським військам після звільнення міста вдалося врятувати тільки декілька сотень радянських військовослужбовців, які були у вкрай важкому становищі.

Німці

Німецьких військовополонених було близько 100 тисяч людей. Більшість із них умерли від ран і виснаження в перші місяці радянського полону. Близько 20 тисяч були визнані придатними працювати й працювали у будівництві, розбираючи завали, які самі зробили й відбудовуючи будинки, які руйнували німецькі бомби й снаряди. Після війни німецькі полонені одержували зарплату. Усього на батьківщину повернулося близько 5000 німців, що становило 5 % від, тих, хто здався в полон. Остання партія німців була відпущена в 1949 році.

Мирні мешканці

З німцями в полон потрапили так звані «хіві» — радянські громадяни, які перейшли на службу до фашистів. Їхня доля була сумною, оскільки вони вважалися не полоненими, а злочинцями. В умовах війни зрадників в основному розстрілювали.

Німецькі полонені

1942 рік став для Червоної Армії школою мужності. Радянські війська отримали великий досвід ведення бойових дій. В ході цієї операції було повністю розвіяно між про непереможність вермахту. Незважаючи на важкі втрати, німці ще зберегли достатньо сил для опору і війна затягнулася ще на три роки.